Дитяча література. Що вона дає дітям?

28/09/2014 0 комментария

Ні, я не думала повертатися в дитинство. Це занадто дороге задоволення наших днів. Просто, перегортаючи днями стару дитячу хрестоматію і боязко намагаючись пояснити своїй іронічній дочці-підлітку, що вірші і казки в ній як і раніше актуальні, випадково виявила, що листопад подарував світові трьох чудових авторів, три яскраві зірки дитячої літератури: Самуїла Маршака, Астрід Ліндгрен та Вільгельма Гауфа.
Самуїл Маршак
Зовні він ну ніяк не справляв враження дитячого письменника, такого наївного веселуна з запальними очима. Це був щільний, короткозорий, задихається від астми людина, швидше схожий на бухгалтера у великій конторі, ніж на дитячого автора і блискучого перекладача англійської літератури.
Його сучасник і колега по цеху письменник Л. Пантелєєв взагалі як зазначив у щоденнику, що Маршак, «здається, не дуже-то вмів спілкуватися з дітьми». Не було в ньому невичерпної «дитячості» Чуковського, який і на схилі своїх років входив в дитячу гру азартно, геть забуваючи про похилому віці.
Але саме Маршаку ми зобов'язані незрівнянним «Котячий будинок», майже кожен рядок якого можна цитувати як афоризми життєвої спостережливості і мудрості. Що варто хоча б ці знамените:
Слухай, дурню, перестань
Є хазяйську герань.
Або:
У нас племінників не злічити.
І всім полювання пити і їсти.
Рядка Маршака ми заучували напам'ять у нашому октябрятско-піонерському дитинстві (до речі, не гіршому з детств) як гімн безкорисливого подвигу:
Шукають пожежники, шукає міліція,
Шукають фотографи в нашій столиці,
Шукають давно і не можуть знайти
Хлопця якогось років двадцяти.
Або як пісня на славу неголосного, але важливого праці:
Хто стукає у двері до мнеС товстою сумкою на ремені?(Цікаво, що б написав Маршак в епоху електронної пошти?)
Нарешті Маршак залишив нам чудові переклади з англійської поезії, в тому числі і дитячої. Він автор перекладів пісень і балад Роберта Бернса, за що був удостоєний звання почесного громадянина Шотландії, і, звичайно, стали класичними перекладів сонетів Шекспіра.
я Кличу смерть. Мені несила бачити
Гідність, що просить подаянья,
Над простотою глумящуюся брехня,
Нікчема в розкішному вбрання.
Зараз немає особливої необхідності нишпорити по книжкових полицях у пошуках інформації про те чи іншому мало-мальськи відомому людині. Великий і Жахливий Інтернет зробить це за тебе в лічені секунди, надавши стислі і змістовні дані: народився, вчився, почав творити, одружився, діти, сім'я, основні віхи творчості і т.п. Основних знань більш ніж достатньо. А більше і глибше не треба. Не треба?..
Прибігла мишка-мати,
Подивилася на ліжко.
Шукає дурне мишеня,
А мишеня не бачити.
Дай-то Бог, щоб наші діти ніколи не були б дурними мышатами!
Астрід Ліндгрен
Не особливо жалующая книгу дочка моя, напевно, років до 13 не розлучалася з Карлсоном, Пеппі Довга панчоха і Емілем з Леннеберги. Зрештою, книжка Астрід Ліндгрен потріпалася настільки, що мені довелося переплітати її заново. Ця книга до сих пір одна з тих небагатьох, до яких дочка ставиться з ніжністю.
Ну, справді, що може бути привабливого в товстому, егоїстичному, шумному ненажері з пропелером, який, до того ж, може залишити Малюка в самий невідповідний момент?! Абсолютно нічого! І - абсолютно всі! Карлсон - живий! Він говорить з Малюком на його мові, не докучає йому нотаціями, не годує обіцянками. Він грає з ним і живе в цій грі.
От, якщо чесно, поклавши руку на серце, хіба кому-небудь з нас не хотілося, щоб в хвилину смутку чи нудьги до нас теж постукав у вікно веселий товстий чоловічок і вимогливо попросив посадки на підвіконня? Не хотілося б нагодувати п'яними вишнями курей, як це зробив невтомний пустун Еміль з Леннеберги, і не хотілося послухати захоплюючі розповіді Пеппі Довга Панчоха про своєму Татові-Капітана?!
Ні, вони, звичайно, не постукають до нас у вікно. Вони будуть спокійно дрімати на пожовклих сторінках своїх книжок в очікуванні нового маленького читача. Або хоча б дорослого, який відкриє ці сторінки для своїх дітей чи онуків. І знову задзижчить безсмертний пропелер маленького товстуна, запалиться свічка у вікні вілли «Курка» і Еміль виріже чергового дерев'яного чоловічка, несучи нас у дитинство неповоротно, незнищенна! Ну, що ж, це дурниці, справа-то житейська!
Вільгельм Гауф
Цього письменника я дізналася завдяки фільму «Казка, розказана вночі». В основу її лягла казка «Холодне серце» про бідного угольщике, продавшем серце за гроші і що отримав натомість шматок мармуру в грудях. Сюжет з купівлею-продажем душі (серця) досить-таки не новий у європейській літературі. Нічим хорошим, зрозуміло, ця угода не обернулася, і вугляр отримав своє серце назад, пройшовши через випробування і страждання.
У всіх казках Гауф шкодує своїх героїв. Ну, що ж, на те й казка, скажете ви. Ну, по-перше, казка казкою - ворожнечу. Не пошкодував ж андерсеновский принц-свинопас дуру-принцесу, залишив її мокнути під дощем! А по-друге, Гауф був представником німецького романтизму, а там містики, страхів і жахів - хоч відбавляй! Він віддав йому данину і романом «Сторінки мемуарів Сатани»та відомим історичним романом у дусі Вальтера Скотта «Ліхтенштейн», що прославили землі Швабії. (Пам'ятник Вільгельму Гауфу стоїть біля замку Ліхтенштейн, неподалік від його рідного Штутгарта). Але найбільшу і добру популярність придбали його чарівні казки. Це і «Маленький Мук», «Каліф-лелека»і «Карлик-Ніс», і багато інших. Це іноді страшні, часом сумні і лукаві, і завжди захоплюючі історії, які так добре неспішно читати або слухати при світлі свічки або неяскравою настільної лампи.
Гауф не те щоб прощає своїх героїв. Він дає їм свого роду шанс («Шкода мені тебе, хоч ти і негідник», - говорить Скляний Чоловічок вбивці і сквалыге Петеру Мунку), він повертає потворному карликам і гуски їх колишній вигляд, знімає аистиные пір'я з каліфа та його візира. І справа тут зовсім не в горезвісній справедливості. Що було б з нами, якби бог чинив з нами по справедливості? Та скоріше всього, нічого від нас не залишилося! Просто, якщо навіть в самому отъявленном негіднику - герої казки Гауфа, живе крихта, ні, навіть крихта людського, автор шкодує їх. Тому вони і живі: перетворюється у хлопчика Карлик Ніс, так недоречно колись посмеявшийся над старою-чаклункою; скидають пір'я каліф і його візир, насмехавшиеся над лелеками; отримує своє серце назад вугляр Мунк; спокутує свою провину володар пустелі Орбазан; буде прощений самозванець-кравець з «Казки про мертву принца».
Маленький казкар із Вюртемберга, який прожив на світлі всього 24 роки, вмів вірити в добро і цінувати його, і намагався зробити так, щоб в нього вірили і цінували інші. Напевно, це і називається любов'ю. Самою чистою, щирою і непідробною любов'ю, про яку інший поет, через майже півтора століття після Гауфа сказала всього лише 4 геніальні рядки:
Упустили ведмедика на підлогу.
Відірвали ведмедику лапу.
Все одно його не кину,
Тому що він хороший.
Ох, як далеко багатьом з нас до такої простої любові!
Автор: Ляман Багірова