Дитина вчиться дружити

28/09/2014 0 комментария

Запитайте у дорослої людини, що таке «дружба». Швидше за все, він відповість, що це душевна прихильність, довірчі відносини, готовність допомагати і жертвувати чимось заради іншої людини. А що може відповісти на таке питання маленька дитина? Так він поки і слів-то таких не знає. І все ж...
Фактор дружби має величезне значення для розвитку особистості. У нашій мові багато термінів для визначення рівня відносин між людьми: знайомі, товариші, приятелі, друзі. Ці люди розширюють наш кругозір, через них ми дізнаємося щось нове, вони підтримують нас у важкі моменти, критикують, коли треба, допомагаючи нам побачити себе з боку. Вони дарують нам радість безкорисливого спілкування, співчуття і співпереживання.
Все вищеперелічене необхідно і нашим дітям. Тому чим раніше дитина починає спілкуватися з іншими дітьми, тим краще. Він здобуває безцінний досвід: вчиться знайомитися з однолітками, будувати спілкування, приймати участь у спільних іграх. Такі навички і вміння будуть надалі сприяти соціальній адаптації у різних умовах, колективах.
Але дружба - це не наука. Так, у неї є свої закони, які визначають нашу поведінку, але у неї немає чітких формул та алгоритмів. Не можна просто взяти двох малюків і, змушуючи їх багато часу проводити разом, сподіватися, що в результаті вони стануть кращими друзями. Діти з раннього віку тільки самі визначають, з ким вони будуть спілкуватися (можливо, ще навіть не вміючи розмовляти), а з ким ні. І не завжди цей вибір буде зрозумілий і приємний батькам. Але гнівні заборони (або навіть погрози) в даному випадку нічим не допоможуть.
Відомий факт - діти несвідомо копіюють манеру поведінки своїх батьків. Якщо у мами і тата багато друзів, які регулярно приходять в гості або запрошують до себе, якщо всім разом їм весело, то дитина буде вважати саме таку ситуацію нормальною, правильною. І, звичайно, буде прагнути відтворити її на своєму рівні. А якщо батьки воліють замкнутий спосіб життя, то і малюк буде більше схильний до ігор на самоті, ніж в галасливій компанії однолітків. Так що перш ніж нарікати на те, що у дитини занадто багато друзів або їх немає взагалі, дорослим потрібно озирнутися на себе.
Зрозуміло, багато що залежить і від того, як батьки пояснюють дитині, що таке дружба. Дитячі казки - прекрасне джерело безлічі історій про те, як друзі допомагають домогтися поставленої мети, впоратися з труднощами, перемогти ворогів. Варто звертати увагу дитини на те, що саме дружба дозволила героям дістатися до щасливого фіналу. Тоді у маленької людини у свідомості буде формуватися образ одного - надійного і вірного товариша, який завжди допоможе, з яким нічого не страшно.
Як вже було сказано, не завжди батькам будуть подобатися друзі їх дитини. Один приятель може здатися надто агресивним, інший - невихованим, третій - жадібним. Не варто в лоб питати у малюка: «Навіщо ти з ними дружиш?». І не варто висувати ультиматумів: «З цими хуліганами не дружи, а от з тими слухняними дітьми дружи!».
Точну відповідь на питання дитина навряд чи сформулює, а категорична заборона викличе в ньому відповідну реакцію протесту. Батькам потрібно бути терплячими і м'якими, час, як правило, саме все розставляє на свої місця. Може бути, дитина вчиться: у одного-агресора - стійкості та енергійності, у невоспітанного - незалежності, а у жадібного - ощадливості. Це пройде.
М'яко направляти малюка в дружбі потрібно. Грубо втручатися все ж не варто.