Шрами в душі і шрами на тілі

28/09/2014 0 комментария

Кружляти до втрати пульсу, душити рушником, завдавати собі шрами - це підліткові дурості або спроба ініціації?
- Оля, підніми рукав і покажи докторові свої руки! - наказовим тоном сказала жінка. - Нехай лікар побачить це неподобство!
У відповідь дівчинка років тринадцяти злобно наморщила кирпатий носик і втягнула до широкого рукава светра кисті.
Я занервувала. А якщо вона все-таки показала, те що я побачила? Про расковырянный нейродерміт не говорять таким тоном. Сліди від уколів? Але я не вмію працювати з наркоманами і не хочу брехати матері, що можу чимось їм допомогти! А хто вміє? Куди мені їх послати? По слідам газетних оголошень - «з гарантією позбавляє від наркотичної залежності»? У Бехтеревку? Церква? Я згадала всі три достовірно відомих мені випадку стійкої тривалої ремісії «чорних» наркоманів і закручинилась: навряд чи мати обрадує мій розповідь про те, що робили ті сім'ї для її досягнення. Але дівчинка ще така юна!
- Ну раз так, тоді ви самі з нею і розбирайтеся! Може бути, вона вам наодинці своє идиотство пояснить! А я пішла! - несподівано заявила мати, піднялася і вийшла з мого кабінету.
Я трохи зніяковіла. В мою вже намічену картину сімейного нещастя така поведінка матері не вписувалося зовсім. Залишившись одна, Оля з цікавістю оглянула мій кабінет, а потім діловито засукала рукав, оголивши смагляву худеньку руку.
- Слава богу! - з полегшенням видихнула я.
Дівчинка глянула на мене з несказанним подивом. Я не стала пояснювати, вирішивши, що це ні до чого.
- Сама? - запитала я.
- Ага, ага! - радісно і жваво закивала Оля. - Ножем порізала.
Моїх попередніх переживань вона, зрозуміло, не зрозуміла, але зате чудово розгледіла, що «доктор» на «идиотство» чомусь зовсім не сердиться.
- Просто так чи з приводу?
Дівчинка замислилась.
- Ну, як вам сказати...
- То є якийсь привід начебто і був, з мамою посварилася або з подружкою, але ти сама сумніваєшся...
- Точняк!
- У твоїх подружок?...
- О, у Маринки ще гірше! У неї всі руки порізані!
- А чому саме порізані? Ви не курите?
- Не, не куримо... Ну, так, бавилися в компанії... А! Це ви про те, щоб про рук цигарки гасити! Це у нас у Тольки Агафонова! Коли Маринка його кинула і написала у своєму профілі, що зустрічається з Витькой з восьмого класу, він тоді...
- Стоп! - сказала я. - Як ти сама думаєш, що це все таке?
- Дурниця! - авторитетно, материнським тоном сказала Оля, машинально чухаючи вирізаний на передпліччі, вже заживающий хрест.
- Ага. Дурість. Але у певному віці, приблизно з одинадцяти до вісімнадцяти років, це робить чи не кожен другий... Ти у матері не питала?
- ні, що ви, вона так кричить!... А ось тато і тітка чогось відмовчуються, - згадала Оля. - Навіть на них не схоже...
- от-От...
- Але невже кожен другий?! - здивувалася дівчинка.
- Ну так. Після підлітковості у багатьох залишаються шрами не тільки в душі, але і на тілі...
- А я думала, це тільки у нас...
- Так ви про все думаєте, що це тільки у вас! - в серцях вигукнула я.
- А навіщо ж тоді це потрібно? Звідки взялося і в чому сенс?
- Давай разом міркувати, - сказала я. - От раніше були ініціації. Знаєш, що це таке?
- Слово чула, але не знаю.
мені Довелося розповісти про ритуали посвячення.
- Сьогодні в нашому суспільстві ініціацій фактично немає, - закінчила я свій розповідь. - Людина не знає, коли йому ставати дорослим. Може бути, це така замісна спроба. Випробувати себе, довести: я можу переносити біль, стало бути, готовий до випробувань дорослого життя. Ми, коли були маленькі, для «тренування сили волі» палець в окріп сували, ходили ввечері на старе кладовище і ще з гаража стрибали. Теж адже ініціація...
- А революціонер Рахметов спав на цвяхах, - несподівано сказала Оля. - Мені тато розповідав... А чому ініціацій немає? Щоб ми не ставали дорослими?
- Не знаю, може бути, і так. Людей дуже багато, чим пізніше вони стають дорослими і здатними відповідати за свою сім'ю і дітей... Але, може, справа ще й у тому, що змінилася сама життя людини. Немає більше необхідності готувати його до майбутнього життя такими бузувірськими обрядами... А у вас, у підлітків, які залишилися рудименти та атавізми, як зябра у ембріона і хвости у немовлят...
Оля запитливо вздернула бровки, і мені довелося пояснювати про рудименти та атавізми. Рудименти і атавізми Олі дуже сподобалися.
- Але раз вже ми заговорили про біологію, - сказала я, - може бути і ще один варіант - таке, на порозі дорослості, спеціальне тестування. Робоча перевірка свого тіла як дістався у тривале користування агрегату. Знаєш, як машини на стенді тестують - з підвищеним навантаженням і все таке...
- Точняк! - знову сказала Оля. - Це у нас теж було. Кружляли до втрати пульсу. Рушником душили...
- Залиште це негайно! - гримнула я. - Я сама знаю жахливий випадок, коли хлопчика після такого рушники не змогли відкачати...
- Так це давно було, в літньому таборі, два роки тому, - заспокоїла мене Оля. - Тепер ми вже так не робимо... Скажіть, а чому ми про все це в школі не проходимо? Це ж про нас і дуже важливо!
- А я звідки знаю?! - тепер вже я злобно наморщила ніс. - Я сто разів писала і пропонувала. Всі на словах згодні, а на ділі ніби і справи нікому немає.
За еволюційними розмовами час прийому минув. У двері вже стукав наступний клієнт. Матір Олі сиділа в коридорі.
- Ну як? - зустріла вона дочка.
- Офігенно цікаво! - весело вигукнула Оля. - Зараз я Маринку подзвоню, ми з нею зустрінемося, і я їй все розповім...
Мати виглядала збентеженої:
- Так тобі мізки доктор вправив чи ні? Треба нам ще приходити?
- Ой, а можна ми ще з Маринкою прийдемо? - підстрибнула Оля. - Я так не зумію пояснити, як ви...
- Ага, - зітхнула я. - Ще Тольку і Вітьку захопіть, і хто там у вас ще...
***
А що ви, шановні читачі, думаєте і згадуєте з цього приводу? Може бути, ми з Олею розглянули не всі гіпотези, що пояснюють ризикована і навіть самоповреждающее поведінка у підлітків?
Автор - Катерина Мурашова