Можна бути хорошою матір’ю?
У процесі науково-технічної революції у людей утворилося вільний час, щоб зрозуміти, як вони нещасні: їх не цілком влаштовує життя, незважаючи на хорошу роботу, літній відпочинок в Туреччині і навіть останній ай-фон...Запит суспільства тут же був підхоплений різними цілителями душі, яких розвелося безмірну кількість. А глянцево-популярні журнали типу «Психологія в побуті» розтиражували одну з теорій, згідно з якою всі психологічні проблеми - з дитинства.
І ось черговий психотерапевт, поправляючи золоті окуляри і похитуючи ногою, авторитетно заявляє: «Ну звісно, люба, у вас є проблеми в роботі, особистому житті, з вагою, ростом, зовнішністю і світовідчуттям. Вас же в дитинстві недостатньо любили батьки! Не балували вас, не заклали базову впевненість в собі, занадто контролювали або, навпаки, не звертали уваги! Що ж ви хочете тепер?» При цьому він багатозначно поглядає на свій диплом «Московського психоаналітичного інституту гештальт-терапії та практичної психології імені Зігмунда Юнга і Карла Фрейда», щоб надати ще більше ваги своїм словам.
Прорыдавшись від безвиході і жалості до себе і сплативши наперед сто сеансів психотерапії, пацієнтка, сама майбутня або вже відбулася мати, холоне від жаху: а чи вона зможе дати все необхідне своїм дітям? Чи зможе вона зробити їх щасливими? Виховати повноцінну особистість без дефектів душі і свідомості? Якої не доведеться потім витрачати купу часу і сил на лікарів і психологів, як це довелося їй?
У багатьох жінок буквально починається психоз і параноя! Я знаю жінок, які з-за цього страху недодати чогось дитині не хочуть заводити дітей в принципі. Масла у вогонь неслабо підливають всілякі інтернет-спільноти, в яких засуджується буквально все, що полегшує життя сучасної матері - від підгузників і штучного харчування до дитячих садків і шкіл. А якщо недостатньо носила дитину на руках, не забрала дитину від грудей до десяти років або гримнула під час пустощів... на психіці дитини залишився глибокий шрам!
Багато (так що вже приховувати, і я в тому числі) мучаться докорами сумління і безперервним почуттям провини, що вони - погані матері. Не проводять з дитиною досить часу, зловживають комп'ютерними іграми та мультфільмами, не надто чутливі до його істерик, не можуть вчити його самостійно читання та письма, прикладної фізики і астрономії, органічної хімії та вищої математики. Мами, які працюють, переживають, що через роботу не бачать дітей; домогосподарки впевнені, що дітям буде чим пишатися, коли вони виростуть і зрозуміють, що мами були зайняті нескінченними борщами і стирками. Заміжні мами розриваються між чоловіком та дітьми, доводячи всім направо і наліво, що вони хороші матері...
Самотні мами звинувачують себе в тому, що позбавили дитини батька і виховають неповноцінну особистість (цю нічим не підтверджену страшилку досі наполегливо транслює товариство). Тому матері-одиначки впадають у дві крайності - або взагалі відмовляються від побачень, поклавши на вівтар виховання повноцінної особистості, або гарячково починають шукати дитині батька, знову ж нехтуючи власними бажаннями і почуттями.
Втім, що ж таке «хороша мати» - ніхто не знає. Зате всі - від психотерапевтів до вчителів, від сусідів до родичів - знають, хто така мати погана. І не втрачають шансів нагадати про ту шкоду, якої вона завдає дитині своїми діями, - будь-якими.
Все це нагадує мені громадський змова з метою знецінити важку материнську працю, який перш за все потрібен саме суспільству: адже якими виростуть окремі його члени, таким і буде суспільство в цілому. І замість того, щоб полегшити і розділити зусилля матерів за виховання дітей, суспільство заздалегідь знімає з себе відповідальність, виступаючи в ролі суворого судді і при цьому ставлячи неможливі і суперечливі вимоги до материнства.
Автор статті: Христина Абрамовська
 Чи варто віддавати дитину в садок до 3-х років? |
 Потрібен школяреві театр? |
 Купання немовляти у великій ванні |
 Як розбудити дитину вранці? |